На Зіньківщині попрощалися із загиблим Захисником України
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
На Зіньківщині попрощалися із загиблим Захисником України
Зіньківська громада провела в останню путь свого земляка — Захисника України Костянтина Куценка, відомого під позивним «Ворон». Прощання відбулося в рідному селі воїна. Незважаючи на дощ, люди зібралися, щоб віддати шану Захисникові. Жителі утворили живий коридор, тримаючи в руках квіти та прапори.
Про це повідомили в Зіньківській міській раді.
Костянтин Миколайович Куценко народився 5 грудня 2001 року у Великій Павлівці. Вже з ранніх років він був тим, хто завжди готовий захистити слабших. Рідні згадують, як ще маленьким він став на захист дівчинки в дитячому садку, без зайвих роздумів відповівши ображеному хлопцю: «Дівчат ображати не можна». Ця риса — доброта, справедливість і готовність підтримати — залишалася з ним до останнього.
Із дитинства Костянтин захоплювався спортом, брав участь у змаганнях і здобував численні нагороди: кубки, медалі та грамоти. Це було відображенням його характеру — прагнення до перемог і самовдосконалення, які він зберіг і в дорослому житті.
Після закінчення школи Костянтин навчався в Гадяцькому аграрному училищі, де зародилося його захоплення історією України. Він із задоволенням читав книги, вивчав подробиці минулого, що стало важливою частиною його світогляду і спонукало боротися за майбутнє рідної землі.
Після навчання він працював на шиномонтажі в Борисполі. Восени 2020 року він вирушив на строкову службу, а з початком повномасштабної війни став на передову. У 2023 році добровільно приєднався до третьої штурмової бригади, щоб захищати Україну.
Він був не лише відважним воїном, а й талановитим хлопцем, який любив працювати з деревом, створював кулончики зі смоли, мріяв про мотоцикл і захоплювався технікою. Після того, як він придбав омріяний транспорт, зимові вечори проводив у гаражі, перебираючи кожну деталь мотоцикла, намагаючись зробити його ідеальним.
Бойовий шлях Костянтина Куценка був позначений безстрашністю та рішучістю. За мужність і відданість Батьківщині воїн був нагороджений Нагрудним знаком «Золотий хрест» Головнокомандувача ЗСУ — однією з найвищих військових відзнак.
Однак вже 26 березня 2024 року до родини надійшли трагічні новини: зв’язок із воїном було втрачено, і він вважався зниклим безвісти на Донеччині. Родина та близькі не втрачали надії, але реальність виявилася надто болісною: Костянтин не повернувся.
Його доброта, чесність і готовність прийти на допомогу стали основою характеру. Батьки пам’ятають Костю як постійну підтримку в усьому, опору в найскладніші моменти. На жаль, він не встиг побудувати власну родину, не встиг здійснити багато своїх мрій.
Під час церемонії державний прапор, яким була вкрита домовина, передали батькам загиблого — Тамарі Іванівні та Миколі Миколайовичу. Також пролунав військовий салют, що символізував вшанування подвигу воїна.
Вічна світла пам’ять Захиснику України!
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Олександра Клиша
